riječi skidaju ugodnu odjeću
sigurnosne savane;
riječi – od opreznog do očajnog –
razodjevaju dušu,
kao što lišće pada u jesen.
i gola kraljica nakon svega razumije
da je nova haljina izrađena od bodljikave žice,
a omča ne ubija tako nježno,
kao čovjek kome je nošnja od riječi pala pred noge.
i opet ona misli na rusalku
i čuje nečije riječi:
koliko je važno imati glas i biti sposoban govoriti o ljubavi.
je li to stvarno istina?
glas se tako lako čuje,
teže je čuti srce
koje šuti sa svim krikovima boli.
zbog toga vrijedi izgubiti glas,
da se ne razgovara o ljubavi.
ali isto tada bez glasa
postaješ
nečuveni
glas.

* * *

слова знімають затишні строї,
савани безпеки;
слова – від обачного до відчайдушного –
роздягають душу,
як опадає восени листя.
й оголена королева розуміє зрештою,
що сукня нова – з колючого дроту,
а зашморг не так пестливо вбиває,
як чоловік, котрому до ніг упали шати слів.
і знову ж вона думає про русалку
і чує чиїсь слова:
як важливо мати голос і вміти сказати про кохання.
та ж чи й справді це так?
голос так легко почути,
важче почути серце,
яке мовчить усіма криками болю.
для того ж то й варто втратити голос,
щоб не могти говорити про кохання.
але саме тоді безголосо
стаєш його
непочутим
голосом.

/prijevod: Volodymyr Krynytsky/

kad nema
tebe
vrijeme reže
mene
ravnima komadima suza
kad nema
tebe
kiša zagrli
mene
oštrima
poljupcima tuge
kad nema
tebe
tišina
puca u mojim sljepoočnicama
jaukom
obrezanih krila

///

коли немає
тебе
час відтинає
мене
рівними скибками сліз
коли немає
тебе
дощ обіймає
мене
гостролезими
поцілунками суму
коли немає
тебе
тиша
гупає у моїх скронях
лементом
обтятих крил

preveo s ukrajinskog: Volodymyr Krynytsky

Foto: Tamara Modrić Zagorac